У «містера підкату» давно закохані тисячі волинських уболівальників.
Шанувальники футболу добре знають, хай як грала б рідна команда, та номер три завжди виходить на поле із гарячим серцем.
Його манера гри не може не імпонувати справжністю, непоступливістю та стовідсотковим зарядом на постійну жорстку боротьбу.
Журналісти поспілкувалися з Сергієм СІМІНІНИМ і дізналися, який він – новий волинський Лужний.
Втому знімають дружина та син
– Сергію, ще восени ширилися чутки, що підеш з «Волині» взимку. Що скажеш із цього приводу?
– Ні, не чув. Значить, пропозицій не було. У мене контракт до наступної зими. Тому й далі захищатиму кольори лучан.
– Твій дебют за лучан припав на матч проти ФК «Львів». Пригадаєш, хто з твоїх нинішніх партнерів грав у складі львів’ян?
– Ні, не знаю. А хто?
– Юний Дмитро Козьбан…
– Не пам’ятаю, зрештою, мені самому тоді було всього дев’ятнадцять. Я грав за «Волинь» в ролі орендованого гравця. З Луганська до Луцька зі мною переїхали Лісовий, Пищур, Кременчуцький. Згодом я знову повернувся до Луганська. Із «Зорі» шлях проліг до «Геліоса». У складі «сонячних» пограв три місяці.
– Була неприємна ситуація у твоїй «зорівській» кар’єрі, коли ти випадково віддав пас на «гірника» Марсело Морено, а той забив. Згадуєш цей епізод?
– Що тут скажеш? Таке буває у всіх. Інколи згадую. Тренером луганців був тоді Волобуєв, а партнерами на полі майбутні «волиняни» Ігор Скоба та Андрій Грінченко.
– Одним з плюсів перебування в Луцьку Дем’яненка вважають те, що він почав пропонувати Сергія Сімініна у збірну. До чогось конкретного доходило?
– На жаль, усе залишилося на рівні чуток. Принаймні з того, що відомо мені. Звісно, що хотів би пограти у збірній України. Вважаю, що кожен нормальний футболіст має мріяти про футболку національної команди.
– Кожна команда чимось запам’ятовується. Що пригадаєш про свої попередні клуби?
– Насамперед з усіх попередніх клубів окремо стоїть «Геліос». Тоді тренером був Сергій Кандауров. Тільки з приємністю згадую роботу із цим спеціалістом. Тренування в нього надзвичайно сильні та хороші. Дуже було відчутно, що чоловік пройшов не радянську футбольну тренерську школу, а встиг пограти у португальській «Бенфіці». Певна річ, європейський підхід застосовував в Україні.
– Беланов зізнавався, що за гру «динамівці» втрачали п’ять кілограмів, через що не могли заснути без пляшки пива. Як знімає втому після гри Сімінін?
– Коли приходиш додому, бачиш сина та дружину, то втома автоматично зникає. Навіть якщо програв, настрій все одно піднімається. Варто лише один раз поглянути на свою сім’ю.
– Де познайомилися з дружиною?
– Познайомилися ми Луганську. Звати її Ірина. До речі, вона байдужа до футболу. Була (сміється). Зараз, звісно, цікавиться моїми матчами, проте ігри дивиться не на стадіоні, а вдома з дворічним сином. Не хочу, щоб вони чули усілякі вислови на адресу футболістів та нецензурну лексику.
– Як твоїй Ірині Луцьк?
– Місто подобається: невелике, компактне, близько до Європи.
– Удома чаcто буваєш?
– Батьки проживають на Луганщині. Їжджу до них двічі на рік. Інколи вони мене провідують. Тому бачимось так, як бачаться нормальні діти з нормальними батьками.
«Годувати нас для злості сирим м’ясом? Щось у тому є»
– Не можемо не оминути гірку тему. Ти народився в Криму, бачиш, що там робиться. Обговорюєте це із командою?
– Звісно. Хочемо, щоби в нашій країні був спокій. Ми всі за мир у всьому світі. Сподіваємося, що все обійдеться без війни. А не так, як на Майдані, коли українці стріляли в українців.
– Що скажеш про перенесення чемпіонату?
– Правильно зробили. Як можна, приміром, грати в Криму? Та й взагалі ситуація не сприяє. Ось вчора зіграли товариський матч (з «Скалою»).
– Не виникає розслабленості наприкінці сезону, коли знаєте, що точно лишитеся в УПЛ, через зняття інших команд?
– Відчуття розслабленості немає точно. Навпаки, хочеться, аби більше клубів грало в прем’єр-лізі, щоб було ще цікавіше.
– У Сімініна є найбільш пам’ятна гра?
– Я щиро сподіваюся, що вона ще буде в майбутньому (сміється). А якщо брати до уваги конкретно цей сезон, то, безумовно, що відразу пригадується перемога над «Шахтарем».
– Якщо згадати історію, то в другому колі мають перемагати донеччан з рахунком 3:1.
– Було б непогано.
– Пригадуєш перший матч за лучан у вишці?
– Програли вдома «Ворсклі» – 0:4. Пам’ятаю, тоді грали виконавці, яких уже немає в Луцьку: Шандрук, Лісовий, Семочко, Ковалюк.
– У гравців «Волині» особливе харчування?
– Щоби щось забороняли, то такого немає. Кожен із нас професіонал і має сам себе контролювати. На зборах у Туреччині в нас шведський стіл. Перед грою годують макаронами. Хтось бере до макаронів м’ясо. Особисто я їм усе. Люблю, коли готує дружина, особливо запечені крильця.
– Володимирович каже, що вас потрібно годувати сирим м’ясом, аби були злішими.
– Щось у тому є.
– На сайті Трансмаркет вказано ціни гравців. Не «травите» з приводу цього один одного?
– Взагалі навіть не цікавимося такою темою. Ми граємо, а вже цінники приклеюють ті, кому це потрібно.
Головне, щоб була трійка
– Проти кого найважче грати один в один?
– Якщо казати про нашу команду, то дуже важко м’яча відібрати у Матея, Бікфалві та Бабатунде. Якщо пригадувати гравців УПЛ, то нелегко грати проти усіх футболістів «Шахтаря», «Металіста» і проти дніпропетровця Коноплянки.
– Хто найшвидше біжить стометрівку?
– Рамон та, напевно, Неділько.
– З ким найдужче дружиш в команді?
– Неділя (Неділько), Скоба, Гоша (Гошкодеря), Шершун.
– За скільки хвилин до гри Кварцяний називає стартовий склад?
– За півтори-дві години.
– Не було образливо, коли капітанську пов’язку віддали Шикову?
– Я намагаюся на цьому не зациклюватися. Якщо тренер так вирішив, значить, так треба було. Головне – грати.
– Тебе порівнюють за манерою гри із Лужним. Пам’ятаєш Олега?
– Звісно. Юним я грав теж правого захисника, і Лужний був взірцем.
– Які тренування «Волині» на зборах та в розпал чемпіонату?
– Зазвичай на зборах ми проводимо два-три тренування щодня, а вже під час чемпіонату тренуємося лишень раз.
– Ти забобонний?
– Хіба що можу перехреститися, і все. Бачив, що дехто із хлопців не бриється напередодні важливої зустрічі. Можливо, й сам так робив би, але я тоді ще навіть не брився (сміється). Тому раніше вірив у прикмети, а зараз ні.
– Щодо вибору номера в команді?
– Мені завжди подобалася трійка. В «Зорі» у мене був на спині тринадцятий номер. Також грав під тридцять шостим номером. Зараз номер три. Байдуже, який номер, головне, щоб там була трійка.
Андрій СОКОЛОВСЬКИЙ, Андрій СОБУЦЬКИЙ
