Цьогорічний виступ молодіжної збірної України з пляжного гандболу на Чемпіонаті Європи чимало фахівців одностайно назвали проривом вітчизняного ручного м’яча.

Нагадаємо, команда «Україна U-18» базувалася на 16-річних гравцях із Волині, тому боролася зі старшими суперниками. Але такий факт не став перешкодою для видовищної гри та доволі успішного кінцевого результату – шоста позиція у Європі.

Відразу після повернення збірної ми зустрілися з головним тренером нашої молодіжки Ростиславом Ланевичем.

– З яким настроєм команда їхала на Чемпіонат Європи?

– Побачити щось таке неймовірне, чого ми ще не бачили. Все-таки ЧЄ – то неабияка мотивація. Ще одним невідомим було те, що команда вперше літала літаком. Ми вперше грали в Іспанії, і відразу на єврофорумі. Чого лукавити? Ми були в захопленні від літака, від їхніх аеропортів, від самої країни, від чистоти, від якості доріг. Що однією дивиною було те, що будь-якої пори дня температура становила понад 30 градусів, однак скрізь були кондиціонери і ми цього не відчували. У цьому плані все супер.

Турнір проходив у стотисячному містечку Лорка (провінція Мурсія). Там гарна старовинна архітектура з вузенькими чепурними вуличками. Плюс у них є давній замок, який на висоті буквально висів над нами. Дуже доброзичливі й привітні люди. Кинулось у вічі те, що серед іспанців майже ніхто не розмовляє англійською, тому ми розумілися з ними практично жестами. Тобто перше враження – усе супер.

– Ложка дьогтю була?

– Прийшовши на корт, ми розчарувалися, тому що піском це назвати було дуже важко. Він був твердий, не вгрузав, бо відбувалися змагання не на пляжі, а в центрі міста поблизу тамтешньої ратуші. На бруківку постелили спеціальну плівку, насипали шар піску, звели розкладні трибуни – такі були два центральні майданчики. Також розчарувала організація, бо, грубо кажучи, не було куди сходити в туалет чи залишити речі. Це є їхній мінус. До плюсів організації зарахую те, що всі ігри поставили в другій половині дня, тому спека не так заважала. Хоча для глядачів, гадаю, все було супер – трибуни поряд із кафе, під накриттям, тільки насолоджуйся грою.

– Які ігри стали найбільш пам’ятними?

– Дуже запам’яталися два матчі, які несли такий адреналін, що аж зашкалювало і нас, і глядачів. Перший – це груповий матч із Хорватією. Ця країна славиться на весь світ своєю гандбольною школою, вони вигравали Європу на молодіжному рівні. Тому гра з ними – то був своєрідний іспит для нас, який показав, чого ми варті. Бо Швейцарія – не гранд, Португалія була цікава, але не більше того, а от саме хорвати – то був подразник ще той. Відповідно й мотивація. Гра була о 23-й годині за київським часом, на трибунах аншлаг, і ми вперше при штучному освітленні виступали. Були щасливі від того, що вдалося перемогти по булітах. Шикарний матч.

А другий – то чвертьфінал проти господарів. Проти нас було все, але пручалися щосили. Вважаю, що показали надзвичайно достойну гру, і за інших обставин ми пробилися б до півфіналу.

– Шосте місце – для вас особисто результат прийнятний?

- Скажу відверто, що якби до чемпіонату хтось сказав, що посядемо шосте місце в Європі, то нашій радості не було би меж. Однак уже коли були там і проаналізували рівень гри свій та суперників, то вже хотілося більшого. Проте з огляду на те, що сім гравців у нас було 1998 року народження, то ЧЄ вийшов для нас дуже вдалим.

– Зважаючи на вік команди, цим же складом можна виступати ще два роки на молодіжній першості?

– Взагалі воно так і награвалося. Суть ідеї в цьому й полягала, щоб обкатати хлопців, щоб на наступних першостях реально боротися за медалі. Тому сподіваюся саме на таку перспективу.

Андрій Собуцький