МФК «Форца»: «У нас є мрія – збудувати в Житомирі футзальний комплекс»

Ці веселі привітні хлопці завоювали прихильність луцької глядацької аудиторії з першого матчу на «Новорічному Кубку ЛНТУ-АДФВ». Житомирська команда «Форца» аж надто вирізнялася академічністю свого футзалу: подовгу розігрували, робили акцент як на індивідуальній техніці, так і на командній швидкості. Певна річ, «ВолиньSport» не міг не скористатися з такої чудової нагоди поспілкуватися із представниками житомирської школи міні-футболу. Отож, наш співрозмовник – капітан МФК «Форца» Григорій Іванов.

 

 

- Григорію, розкажи як з’явилася на світ «Форца»?

- Почалось все десь років з 15 тому, коли в нас у Житомирі почали проводили відкриті змагання дворових команд у вікових групах. Змагання були влітку,  на відкритому полі, але футзальних розмірів, і все було безкоштовно. Ми ще тоді не знали навіть про існування такого виду спорту як футзал :).

Особливих перемог чи звитяг не маємо - в нас так трапилось, що випуск ДЮСШ «Спартак» нашого року був дуже сильний і він кожен рік вигравав все, що можна (зараз грають у «ІнБеві» (Перша ліга України) - більшість, а ще більше їх грало у «Контингенті» (Вища ліга України), майже 2 четвірки). Але це несуттєво, бо з того часу ми полюбили футзал, в нас був кістяк людей, і вже студентами ми також грали разом, за свої стипендії знімали зал в 12 годин ночі (так було найдешевше), коротше – робили все, як і всі, хто любить футзал :)

Потім почали працювати, хто де (і навіть дехто встиг пограти за команди своїх підприємств декілька років), але кістяк - десь п’ятеро людей залишився - і ми почали заявлятись на міські турніри. У 2009 році заявились на наш перший чемпіонат міста (офіційний турнір йде тільки взимку) саме як «Форца» (кожен закинув частку за чемпіонат у рівних пропорціях), і з того часу граємо всюди, де тільки можна.

 

- Чому така назва?

- Назва команди пішла з нашої (на той час) прихильності до італійського футболу, має декілька перекладів, але нам подобається варіант "Сила", і кулак на логотипі (https://pp.vk.me/c10227/g13273428/a_62cc31c8.jpg) - має символізувати силу і те, що 5 гравців, як 5 пальців, зібрані в кулак, - один за одного. Щось таке :)

 

 

- Знаю, що ти жив в Австралії. Звідти вдалося щось перейняти?

- В 2011 моя дружина знайшла роботу в Австралії, а я отримав автоматично робочу візу. Ми поїхали до Сіднею. Там вдалося зібрати справжній інтернаціонал в команді (але я був єдиним представником "Форци" там, нажаль :)): сингапурець, чилієць, англієць, іспанець, росіянин і декілька оззі (австралійців).

Нам навіть вдалось виграти першу лігу одного з місцевих центрів. Аматорські турніри у штаті проводяться для кожного спортивного центру, яких дуже багато і всі найвищої якості в плані зручності і комфорту - проте не всі стандартної футзальної довжини. Ми грали у малому центрі, розмірами десь такими ж, як зал ЛНТУ, але з власними трибунами та кондиціонерами. В Австралії дуже добре все поставлено в плані організації масового аматорського футзалу: щоб мати дозвіл грати, ти маєш купити ліцензію, яка діє рік, і з нею - медична страховка. Якщо з тобою щось станеться - лікуєшся за рахунок страхової.

 

Був випадок, коли в нашій лізі людині стало зле прямо на полі - відвезли в лікарню і лікували мікроінфаркт для нього безкоштовно. Кошти справді йдуть на розвиток футзалу - кожна команда, що отримує статус професійної, має утримувати команди До-10, До-12 (або 14, не пам'ятаю точно) та До-18, плюс дорослу команду, і що найголовніше - такі самі дівочі команди. Жіночий футзал супер-популярний, дівчатам навіть проводять змішані турніри (може грати 2-3 дівчини і 2 хлопці за одну команду).

 

- Що було після повернення?
- Повершувся в Україну у 2012 році і був неприємно вражений рівнем наших турнірів (що сказати - один турнір на рік, та й той проводився як-небудь). Водночас, дружина (https://vk.com/id206027253) надихнулась моїми виступами в країні Оз та теж захворіла футзалом - і ми трохи видозмінили структуру клубу: вона стала президентом, людиною яка в нас робить прес-релізи, представляє нас на зборах, жеребкуваннях, ставить цілі на сезон, дає інтерв'ю та інше - коротше представляє наш клуб.

 

Ми також вирішили відмовитись від практики, коли кожен платить за себе сам, бо люди грали як-небудь, але вимагали ігровий час, бо вони ж платили гроші :), тому ми взяли той же кістяк, що колись грав у дворових змаганнях, і на ньому розділили фінансове питання - наразі ми втрьох платимо за всі виступи клубу:
- я
- Микола Марущак (він грав під №10, і віз другу часину команди до вас)
- Микола Дзюба (№24)

 

Також вирішили взяти тренера, його звуть Юрій Дзінгілевський (але приїхати до вас у Луцьк він, на жаль, не зміг), і він в принципі вирішує хто і скільки має грати.

 

 

 

- Як у «Форці» поставлений тренувальний та ігровий процес?

- Наразі ми маємо лише одне тренування на тиждень, 1.5 години. У переважній більшості  ми грали в першій лізі міста. Всі гравці, що грали у Луцьку на турнірі, грали минулий чемпіонат за нас - лише перед початком нинішнього, буквально за декілька днів до старту один з них пішов у іншу команду. Граємо перш за все заради красивої гри: комбінацій, обіграшів.

Результат - діло таке, все одно перемогу у вишці міста в нас вирвати нереально - там грають профі.

 

- Хто є хто у «Форці» поза майданчиком?

- Олексій Чистяков досяг рівня чемпіонату України з фрістайлу, але там він не дуже вдало поки виступає. Я та Микола Марущак (№10) працюємо в IT-компаніях, є ще працівник МНС (Сергій №2), працівник Укрзалізниці (Микола Дзюба, №24), Ваня Ковпак (№4) ще студент, Вова Оніщук (№13) працював у банку, зараз міняє роботу. В команді є ще один вчитель, другий воротар, але він не зміг поїхати, бо отримав травму пальця у останній грі. Ну, і як я вже казав, є екс-чемпіон Англії з футзалу, Валерій Гончаренко, але він зараз працює за кордоном і не зміг приїхати - він в нас найдосвідченіший, 74 року.

 

 

- Григорію, нема боязні, що рано чи пізно втомитесь тратити свої гроші?

- Так, звичайно, таке може бути, і вже навіть могло статись не раз. Але гроші все одно треба десь брати, якщо хочеш грати - а без гучних перемог чи виступів у хоча б "вишці" спонсорів знайти важкувато, тому й виходить, що платити мають ті, хто грає. Але як показав досвід, платити кожен сам за себе в рівних частках - це також в більшості неправильно, бо рівень самовіддачі значно нижчий. Тому ми спробували створити щось на кшталт "акцій" клубу на сезон. В нас є бюджет, який розподіляється між всіма "акціонерами", і будь-хто може купити собі частку акцій. Від частки акцій залежить вага голосу при запрошенні нових гравців, вирішенні питань в команді, типу тренувального процесу і взагалі по тренеру.

 

Так само, турніри - на який заявимось вирішує перш за все склад "акціонерів", наразі нас троє, але сподіваюсь буде більше, бо сам клуб намагається за рахунок атмосфери в команді, поглядів на футзал, бути чимось більшим, ніж просто місцем де можна раз на тиждень пограти як-небудь. Ми вже декілька років намагаємось підбирати гравців перш за все через людські якості, і вже потім дивитись на рівень гравця. Навіть якщо ми троє відійдемо від справ, я сподіваюсь сам механізм залишиться таким самим, і вже зараз є люди, на яких ця модель, сподіваюсь, продовжить працювати за рахунок людей, яким ця команда важлива.

 

Особисто в мене ще досить мотивації, бо навіть якщо я завершу кар'єру, то в мене росте син, який може полюбить футзал так само як я, і буде колись грати за нас - то хоча б до того часу спробую втримати свою частку у клубі :)

 

- Будь-яка справа має мету. Мета "Форци"? Глобальна.

- Чесно кажучи, років 3-4 тому я б відверто сказав, що мета в нас просто гарно провести час і вигравати кожну гру. Після мого "вояжу" в Австралію, погляди дещо змінились, і глобальна мета в нас - перш за все, прогрес кожного гравця, не має значення йому 35 чи 19. Прогрес як футзаліста і як людини -  можу сказати, що за 5 років ми зробили в цьому напрямку деякий прогрес. Якщо пригадати нашу гру 5 років тому, і зараз - це дві різні команди і навіть стилі гри, хоча як мінімум 4 гравці залишились ті самі (а ще багато хто з нами просто тренується, не граючи у чемпіонатах, і прогресує сам для себе). Хочеться особливо відмітити прогрес Миколи Дзюби (№24), який виріс з нестабільного, неврівноваженого хлопця з повільним дриблінгом у лідера команди, який вміє не тільки контролювати себе, а й в потрібний час брати на себе гру і вирішувати долю матчів.

 

Ще хотілося б згадати про прогрес Валерія Гончаренка, який не зміг приїхати до Луцька (він зараз працює в Польщі). Людині вже за 40, він виграв чемпіонат Англії з футзалу у складі команди USSR (нині - "Баку Юнайтед"), але в нашій команді він все одно знайшов мотивацію розвиватись, і як мінімум ментально він став сильнішим за ці роки.
Цим хочу сказати, що в нас немає якоїсь фізичної мети взяти кубок, чи виграти чемпіонат. Наша мета - перш за все особистий розвиток, і задоволення від гри. Не всім дано перемагати, тому варто шукати інші способи отримувати задоволення від улюбленої гри.

 

 

- Яка мрія в команди?
- Це дуже-дуже хороше питання :). У нас є мрія збудувати футзальний спорткомплекс, зробити щось корисне для суспільства. В нашому місті є лише один спорткомплекс, де можна грати офіційні змагання з футзалу, і він має купу проблем - в залі мокро, холодно, не завжди є гаряча вода у роздягальнях (про самі роздягальні я краще промовчу - після кахелю у ЛНТУ наші роздягальні це майже те саме, що перевдягатись на вулиці). Зараз там можна спокійно отримати травму просто через мокру підлогу. І за це все просять 342 грн за годину, а альтернатив взагалі немає.
Ми не маємо таких шалених грошей на будівництво комплексу самотужки, але є друзі, які можуть допомогти з цим, і зараз стоїть питання лише в безпеці такого будівництва (бо в нас в країні у будь-який час можуть приїхати люди і забрати в тебе все, що фізично можна забрати), і місцем під забудову. Тому це поки що більше мрія, перспектива років на 10-15 вперед. А як буде зал - хотілося б мати маленьку футзальну школу для діток, де їх можна було б вчити не тільки футзалу, а й правильному ставленню до життя та інших людей. В нас наразі майже ніхто в футбольних та футзальних школах не загострює увагу на тому, що треба отримувати задоволення від гри, і це задоволення не тільки від перемоги, всі хочуть витиснути максимум і виграти все - в нас трохи інші погляди, і хотілося б мати якусь альтернативу :).

Андрій СОБУЦЬКИЙ, спеціально для "ВолиньSport"

Схожі матеріали

03 червня 2021, 10:21
Універсала луцького футзального клубу "Любарт" Владислава Сизика знову викликано до лав національної збірної України. Цього разу  19-...
19 лютого 2015, 16:48
У Маневичах відбувся традиційний турнір з футзалу серед дівчат, присвячений пам'яті Євгена Бубнюка. Трагічна загибель Євгена не...
20 травня 2014, 16:13
22 травня в рамках фестивалю "LNTU.Planet if Students" відбудеться свято футзалу з промовистою назвою "Аll stars show lntu". Подібні...